Початок розвитку українського кінематографу припадає на 20 –ті роки ХХ ст., коли в 1922 році було засновано Всеукраїнське фото кіноуправління –ВУХКУ. Тоді у світ кіно прийшли молоді талановиті люди, що прагнули зламати канони традиційного мистецтва, а натомість витворити нове, відповідно до революційних прагнень епохи. Романтика свободи, непокори, боротьби за нові ідеали ознаменувала появу авангардистських напрямів у мистецтві. Авангард у кіно – це пошуки нових форм виражальних засобів, впорядкування матеріалу у ритмах, які не імітують довколишнє середовище, а йдуть від суб’єктивного світовідчуття, а отже фільм мав передавати світобачення митця у його глибинних підтекстах та узагальненнях. Розкриття змісту мистецького твору відбувалося  через створений образ та символ на екрані, а не завдяки вміло збудованій сюжетній канві. Відчутний вплив  на появу нових виражальних засобів спричинила естетика експресіонізму, що з одного боку заперечувалась критиками радянського кіно і зокрема Ейзенштейном, як занепадницький напрям з похмурим містицизмом, який виник після невдачі німецької революції, а з іншого – безпросвітна дійсність, відтворена у символах, у грі світло-тіні, у незвичних ракурсах зйомки, спонукала шукати нові шляхи зображення реальності на екрані. Якщо стрічки «Два дні» Г.Стабового, та «Нічний візник» Г.Тасіна найбільш близькі до засобів виразності експресіонізму, то у фільмах С.Ейзенштейна, О.Довженка присутня   естетика, спричинена революційними потрясіннями, яку сам С. Ейзенштейн визначить як боротьба «атракціонів» - жорстокість, яка збуджує уяву глядача, напружує нерви, призводить до готовності на самопожертву. Життя, смерть, ворог – усе крутиться у вирі революційного духу. Наслідки невтомної боротьби  проявляться пізніше, коли у кіно з’явиться мова, яка стане головним рупором тоталітарної влади.

     А в українському кінематографі у 20-тих роках усе тільки починалося. Політика коренізації (українізація чиновників) сприяла розвитку національного кінематографу. І хоча цей період тривав недовго, починаючи з 30-их відкрився зворотній бік намірів влади: викоренити, винищити будь-які прояви «націоналізму»,  кіномитці змогли відтворити національний колорит України. О. Довженко, І. Кавалерідзе ніби прагнули встигнути охопити одразу все – і неповторні краєвиди України і її вікову історію. Так О.Довженко відтворює 2 тисячі років буття України на екрані у стрічці «Звенигора», а І. Кавалерідзе – 150 років історії - від селянського повстання у 1768 році під проводом Гонти до перемоги більшовиків над дивізіями С. Петлюри у стрічці «Злива».

      Національність на екрані у картинах О. Довженка проявлялась у тих правічних міфопоетичних образах, що були пов’язані з найглибшими пластами «колективного позасвідомого». У фільмі «Земля» О.Довженка зіткнулися дві міфологічні системи – народна, що сягає у сиву давнину і «нова»  як основа державної ідеології. Можливо нова система приваблювала митця, але сьогодні у фільмах О.Довженка ми шукаємо інші образи, які б відповідали уявленням про національну ідентичність, про своєрідність культури, яка передається з покоління в покоління, як код впізнаваності своєї приналежності до певного народу. Такими культурними кодами у фільмі «Земля» є соняшник, обличчя дівчини коло соняшника, сад з яблуками, старий білобородий дід, колосисте поле пшениці, що вигинається під хвилями вітру. Критики авангардизму вбачали небезпеку у відмові від традиційного сюжету, бо втрата змісту, на їхню думку вела до перекручення реальності. Хоча таких спотворених міфів про радянську дійсність було вдосталь. Насичений емоційним змістом, фільм «Земля» несе в собі відчуття відродженої української людини 20-их років.

       Фільм О.Довженка «Іван» - звуковий. Хоча режисер використовує голос ощадливо, репліки лаконічні, пише закадрове мовлення, проте вперше на екрані можна почути українську мову, пісню в їхньому реальному вимірі. Коли національна суть німих фільмів починає видихатися, на зміну мали б прийти словесні засоби кіновиразності.  Фільми з’явилися, але мова зазвучала разом із піснею. Після заборони фільму  «Прометей», друга стрічка із майбутньої трилогії («Коліївщина», «Прометей», «Дніпро») через націоналістичні «загрози» ( у фільмі використано вживання різних мов) І.Кавалерідзе знімає першу радянську кіно оперу «Наталка Полтавка», де присутній етнографізм і театральність серії «українські пісні на екрані». Згодом на екранах з’являється фільм «Запорожець за Дунаєм».

   Інший розвиток національного кіно навіть не передбачався. Це станеться тоді, коли з’являться нові покоління кіномитців, які будуть знову будуть шукати нові засоби кіно мови, звертаючись до довженкових образів. У 60-ті національний кінематограф відродиться з новою силою.