У самій назві фільму "Відгомін забутого неба” С. Марченко відобразив суть розповіді і манеру її подачі. Відгомін з минулого сьогодні для нас видається казкою. У стрічці використано саме цей стиль оповіді. Голос за кадром начебто заколисує, але  коли звучать запитання, а відповіді ведуть у далеку минувшину, починаєш поступово усвідомлювати свій невидимий зв’язок із всесвітом, розумієш теперішні втрати  єдності з природою, з космосом завдяки здобуткам цивілізації.

       Картини, які розгортаються перед нами дещо схожі на анімацію – синє колесо крутиться по небу, водяться небесні хороводи. Але дедалі таємничість поступово розвіюється і ми дізнаємося цікаві факти з життя наших предків: як чумаки по сіль ходили, як вони користувалися небесною навігацією, як легко вони орієнтувалися у просторі, бо знали небесну карту, знали ще задовго до того, як усе це було зафіксовано в інших цивілізаціях.

         Казка поступово перетворюється на зібрання наукових фактів про стародавній світ наших пращурів. Закон зростання і закон збереження трансформується в особистісну дорогу кожного з нас, у вітер, що дме нам у спину, у зорі, що відбилися на наших долонях, бо, як би банально це не звучало, забуваючи своє коріння, сам не можеш віднайти своє місце у всесвіті. Начебто знаєш, де твій дім, а не можеш відшукати дороги додому.

         Увесь науковий матеріал завдяки поетичності образів легко проникає у свідомість, а допитливих спонукає глибше пірнати у вивчення нашої історії і культури. Ще раз переконуєшся, переглянувши стрічку С. Марченка, як можна сприяти засвоєнню знань у молодого покоління, як викликати зацікавлення до різних наук, якими б нудними вони не видавались на перший погляд.

Переглянути on-line цей фільм ви можете >>тут<<