Степан Федорин – студент відділення скульптури ЛНАМ. З часу заснування -  активний учасник осередку кінопрактики, який проводить у стінах академії мистецтв громадська організація “КІНОВІЗІЯ”. Зацікавлення Степана – відео-арт, анімація, відео-поезія. Для себе він визначає пріоритетним технічний бік фільмування: операторська майстерність, монтаж, комп’ютерна графіка, спец ефекти. Хоча можливим наступним кроком для Степана буде створення короткометражного ігрового фільму, де він виступатиме в якості режисера. Цього року Степан, як учасник осередку кінопрактики ГО “КІНОВІЗІЯ”, вперше взяв участь у міжнародному фестивалі візуальних мистецтв “Wiz-Art”, який проходив у Львові 23-25 травня. Його відео-арт “Геометрія” відкривав українську програму фестивалю. Степан Федорин погодився поділитися з нами своїми враженнями від цього фестивалю.

А. П.: “Степане, насамперед, хочу тебе привітати з початком твоєї творчої діяльності у фестивальному напрямку. Які твої особисті враження від проведення, і твоєї участі у фестивалі візуальних мистецтв “Wiz-Art”?”

Степан Федорин: “ Я вперше беру участь у подібних фестивалях. Цей фестиваль візуального мистецтва – перший у моєму житті. Звичайно, приємно, що Львів потрохи відкривається до сучасного світового візуального мистецтва. Було показано дуже багато різних, цікавих робіт. Також були присутні і деякі відеохудожники, автори цих робіт, з якими можна було познайомитися, поспілкуватися. “

А.П.:  ”Чим відзначилася особисто для тебе участь у цьому фестивалі? Що тобі це дало? Чи відкрив ти для себе щось нове? Чи отримав ти імпульс до нової роботи?”

С.Ф.:  “ Найперше – я дізнався, що зараз є актуальним у світовому візуальному мистецтві. Зміг зіставити свої роботи, свої ідеї, з тим, що було показано на фестивалі. Мені, мабуть, стало легше  визначатися з темами, з напрямками, з технічними прийомами. Подібні речі, подібні роботи, можна створювати і у нас. І це дуже добре, що такий фестиваль, як “Wiz-Art” є у Львові, і показує такі роботи, на які можна орієнтуватися.”

А.П.: “Але ж це не перший подібний фестиваль у Львові. Є ще міжнародний фестиваль незалежного кіна “КіноЛев”, який має подібну програму.”

С.Ф.: “Про цей фестиваль я знаю, так би мовити, заочно. Я тільки чув про нього, але, на жаль, не був на ньому.”

А.П.: “Дозволю собі одну репліку:  з твоїх слів і вражень, та й з того рівня підготовки фестивалю “Wiz-Art”, можна зробити висновок, що цей фестиваль більш фаховий ніж “КіноЛев”. Скажи, будь ласка, на фестивалі “Wiz-Art” роботи яких країн були представлені найбільше, і які роботи ти відмітив для себе?”

С.Ф.: “ Запам’яталися роботи з Мексики, Іспанії, Росії, загалом з багатьох країн. Особливо хотілося б відмітити роботи з Росії, з Санкт-Петербургу. Відчувається, що там дуже сильна кіно школа. І робота “Аргентина”, мені видалася найсучаснішою на сьогодні.”

А.П.: “ Що саме тебе захопило у цих роботах: манера, стиль виконання, форма, чи, можливо, що-небудь інше.”

С.Ф.: “ Мені сподобалася динаміка цієї роботи, зйомок, динаміка самого сюжету. Вони дуже вдало передають цей рух, цю нервозність теперішнього світу, коли сьогодні все набагато швидше рухається. Сюжет відображає проблеми сучасного життя молоді, проблеми з наркотиками.”

А.П.: “ Отже, для тебе, насамперед, є актуальним художнє, технічне виконання окремої роботи, а не сама тематика візуального твору.”

С.Ф.: “Так, для мене сьогодні є важливішим художнє виконання. Бо сюжети, на мій погляд, не міняються з часом аж так дуже кардинально. Але сама їх  подача художня, новими технічними засобами, прийомами, характерами, є для мене важливіша.”

А.П.: “Тобто, таку художню дилему як “форма і зміст” ти для себе вирішуєш більше в бік форми? Тобто, для тебе важливішими у цьому процесі є чисто формальні вирішення?”

С.Ф.: “Так, бо я зараз займаюся більше відео-артом і тому мені ближча, і цікавіша саме технічна сторона кіно процесу”.

А.П.: “Як були представлені на цьому фестивалі роботи українських авторів? Яка якість цих робіт, хто їх представляв, взагалі, чи було чутно, чи  щось говорили на цьому фестивалі про українські роботи?”

С.Ф.: “Зі ста фестивальних фільмів, які демонструвалися, українських робіт було тільки п’ять. І я не підтримую організацію фестивалю, який стартував з показу саме українських фільмів. А як правило, на такі фестивалі відвідувачі постійно запізнюються  і можна сказати, що українських авторів майже ніхто не бачив. Крім того, більшість з моїх знайомих, друзів, студентів не змогли потрапити на цей фестиваль через зависоку ціну на вхідні квитки.”

А.П.: “Чи була якась додаткова інформація про українську програму, про авторів?”

С.Ф.: “Все, про що я дізнався, написано в програмці фестивалю. А більше я нічого не можу сказати.”

А.П.: “Чи ще якісь роботи зі Львова були представлені на фестивалі?”

С.Ф.: “На жаль, я не поцікавився цим. Не знаю.”

А.П.: “ Отже, могло так статися, що твоя робота була єдиною, яка представляла Львів на цьому львівському міжнародному фестивалі “Wiz-Art”?

С.Ф.: “Не знаю. Можливо.”

А.П.: “Це, якраз, видається дуже дивним, що таке місто, як наш Львів, де маса молодих людей захоплюється кіномистецтвом, пробують себе у відео-арті, відео-поезії, в короткометражних роботах, представлено тільки однією роботою – твоєю. Це, погодься, є недоліком.”

С.Ф.: “Я б на місці організаторів фестивалю, українській програмі відвів би центральну частину, десь в середині фестивальних показів, або ж ближче до закриття фестивалю. Я вважаю, що потрібно пропагувати українське кіно. Хоча це і міжнародний фестиваль, але який проводиться у нас, тому, я вважаю, повинно домінувати українське кіно, українське візуальне мистецтво.”

А.П.: “Тобто, виходить так, що цей фестиваль свідомо створювався виключно для зарубіжних фільмів?”

С.Ф.: “Виходить так. І у вісьмірку найкращих фільмів з конкурсної програми, жоден український фільм не ввійшов. Можливо тому, що не було відповідного рівня робіт. На жаль у нас немає таких кіношкіл, як на Заході.”

А.П.: “Так, справді, процес сучасної кіноосвіти у нас ще дуже слабо розвивається. Степане, на завершення, поділися своїми планами на майбутнє. Чи, можливо, ти вирішив після цього фестивалю завершити свою кінокар’єру?”

С.Ф.: “Я продовжуватиму займатися відео-артом. Ігрове кіно вийде зробити ще не скоро, тому що потрібен великий досвід. І щоб це не було зовсім аматорством, потрібно пройти якийсь шлях, відчути особливий смак до цього.”

А.П.: “У тебе не має досвіду роботи з акторами?”

С.Ф.: “Не має. Але одному справжнє кіно неможливо зробити. Потрібна допомога багатьох творчих людей, акторів, операторів, групи, яка займається зйомками. Навіть у зйомках тих короткометражних фільмів, які показувалися на фестивалі, у титрах відзначалося дуже багато задіяних людей.”

А.П.: “Отже, Степане, ти і далі продовжуватимеш експериментувати з формою?”

С.Ф.: “Для мене відео-арт – це розминка перед боєм. Відео-арт допомагає більше внутрішньо відчути образ, але кінцевим результатом має бути ігрове кіно. Тому що ніщо не зрівняється з актором, з людиною. І у світі сьогодні це є актуальним – людина. І сучасне кіно повинно бути про людей, і для людей.”